От і відсвяткували Мамине 23-річчя. Зовсім вона в нас юна, а вже таку ношу несе.
Ми збиралися біля Дюка у вишиванковий ланцюг, на нас лив дощ. Ті, що завбачливо прийшли з парасольками чи дощовиками, прикривають тих, у кого немає захисту. Сіре небо, грім. Ті, на кого парасольок і дощовиків зовсім не вистачає стоять під зливою і зі сміхом кажуть, що, мабуть, це Путін щось там у небі ввімкнув, щоб зірвати наше свято. Але нас не зупинити, ми зробимо те, що задумали. За нами ніжно і дбайливо спостерігає Дюк, він сьогодні теж у вишиванці.
Під моєю парасолько знайшлося місце для приємної літньої пари, утрьох стояти цілком комфортно. Мої нові знайомі розповіли, що були на Майдані з першого дня, а я розповіла, що родина думає, буцім я День Незалежності святкую у подруги за чашкою чаю (бо вже з місяць хтось пускає слухи про можливі теракти 23-24, комусь дуже треба залякати нас, загнати у нори, як тих пацюків). Мокнучи втрьох під однією парасолькою можна легко говорити про складні речі. А дощ посилюється, організатори бігають, навіть не намагаючись прикритися від водяного потоку. Герої, що тут скажеш.
Тримаючись за руки, йдемо до Морвокзалу. Дівчинка-організатор радісно кричить, що усі попередні рекорди вже побито, а непорахованих людей лишається ще багато. Ми знаємо, що здатні побити абсолютно усі рекорди. Так і виходить – нас було 1469. А було б ще більше, якби половина людей у вишиванках не пішла на парад. Трохи жаль, що дві найголовніші події дня співпали, але це нічого. Може, наступного року все буде організовано краще і ми встигнемо усюди. Так, наступний Мамин День народження буде ще кращим. Безхмарним і мирним. Молюся за це.