Зі мною говорили янголи. У них чисті кришталеві голоси. Це не сон і не марення. Все значно прозаїчніше.
Майстри з втомленими очима винесли на ярмарку прикраси зі скла. На чорних шнурках погойдувалися прозорі підвіски – птахи і зорі, троянди і серця. І янголи. Крихкі крилаті посланці Небес, народжені Божим дивом. Дійсно, хіба не проявом Божої любові є те, що людина не просто милується красою навколишнього світу, а і намагається примножити її в міру своїх творчих здібностей? Хіба не дивом є народження зі скла – матеріалу красивого, але холодного і байдужого – чогось настільки теплого і ніжного, як крихітний янгол?
Я дивилася на рядочки прикрас і чекала, щоб виглянуло сонце, щоб заграло в прозорих крилах янголів, щоб вони спалахнули райдугою. А сонця все не було. Зате подув вітер – і прикраси, легко торкаючись одна одної, задзвеніли. Заговорили. Прозорим, срібним, ранковим звуком.
Це була лише мить. Порив вітру швидко знесилився, а сонце так і не прийшло. Але голоси скляних янголів лишилися зі мною. І це – ще один пазл моєї персональної казки.