Найбільше ми любимо те, що втратили. У світлі спогадів буденні і до нудоти звичайні речі починають грати дивними фарбами. Ностальгія сильніша за будь-яку магію.
Зрештою, лише чарівною силою ностальгії можна пояснити той факт, що в багатьох умах і серцях держава людей з авоськами перетворилася на якусь вічно сонячну Гіперборею, вкрадену чорними ворожими ордами, на втрачену Атлантиду, за якою відтепер і навіки треба епічно сумувати. Маленьке питання – чому не можна було обмежитися сумуванням? Чому раптом виникла гостра потреба ліпити Атлантиду заново, з усього, що є під руками?
Щоразу дивуюся, коли чую, як люди замріяно згадують про те, скільки літаків літало за радянської доби чи скільки кораблів стояло на рейді. Ну невже якомусь держслужбовцю передпенсійного віку дійсно було б діло до тих кораблів чи літаків, до тих фабрик чи заводів, якби у нього самого все склалося приблизно як у того бізнесмена, який живе через дорогу? Невже пан держслужбовець не розуміє, що в ньому говорить не логіка і навіть не патріотизм, а ностальгія, туга за молодістю, з позицій якої здавалося можливим все?
Світ пана держслужбовця і багатьох його співвітчизників дуже вузький. Не вбогий, не дрібний, а саме вузький, штучно обмежений стереотипами. Може, якби Атлантида не пішла на дно, пан держслужбовець спокійно прожив би життя у якості людини з авоською, щасливо стояв би у чергах і життєрадісно домовлявся б продавцями про товар «з-під поли». І не було б йому діла до кораблів на рейді і космонавтів у космосі. Бо все це у нього просто було б, а людина не вміє цінувати те, що в неї просто є.
А ще дивує мене, коли люди згадують, як в благословенні едемські часи їздили «по всьому Союзу». І якщо проаналізувати їхні маршрути, то стане очевидним – територія України в «увесь Союз» чомусь не потрапляла. Так, одна відпустка у Криму, один місяць у якомусь карпатському санаторії – і все. І вся наша Україна для радянських українців була землею-інкогнітою. Вона досі лишилася такою майже для всіх нас. Бо комусь дуже треба, щоб у українця був дуже вузький світ, з якого не роздивишся, яка велика наша Україна.