Сьогодні моя країна підписала асоціацію з ЄС. Трохи заздрю тим, хто щиро вірить, що тепер одразу все буде добре. Але рада, що таких ідеалістів-мрійників не дуже багато. Все тільки починається, шлях буде важким і навряд чи коротким. Але цей перший крок все ж таки зроблено, я до останнього сумнівалася, боялася, що щось зірветься. А ще рік тому я вірила, що Україні не треба ні до Росії, ні до Європи, сподівалася, що моя країна зможе гордо бути сама по собі і потрошки мати вигоду з усіх боків. Не вийшло. Не дозолили.
Ну що ж, будемо молитися, щоб обраний курс виявився для України правильним. Щоб шлях був сонячним. Я сьогодні йшла, всміхалася, як ідіот, і в той же час відчувала, що очі повні сліз. Зовсім поруч – війна. А в моєму місті сьогодні ніби справжнє свято. Стільки музики. На Дерибасівській дуже класний гурт грав саме те, що я люблю – американсько-британське, фанково-блюзове і те, що з попси, але з золотої. Хлопці просто молодці. Вперше почула їх тиждень тому і вирішила, що у них велике майбутнє. Пізніше біля фонтану, що коло Оперного, інший гурт грав таке собі радянське ретро. Ритми з молодості моїх батьків, а може навіть бабусь і дідусів. Легенькі мелодії з іншої епохи, мабуть, занадто опльованої. Сьогодні вони теж добре звучали. А на ярмарку – натовп, на сцені музиканти, біля сцени танці. Тут грали джаз. Взагалі, є в музиці дві речі, які я хочу полюбити, але не можу. Це група «U2» і джаз. От ніби є в обох цих явищах усе, що мене вабить і цікавить, але не сприймаю я їх.
Над містом висять ситі лілові хмари, а обличчя у людей світлі, щасливі. Це правильно, це ж вечір п’ятниці. Люди зовсім не думають про війну? Чи роблять вигляд, що все добре? Чи поспішають радіти, доки до нас горе не докотилося? Це нормально, я ж і сама всміхаюся. А нещодавно вперше бачила, як летить повітряна кулька. Якесь дитя відпустило іі – вона й поплила небом. Летіла над міським садом, а я дивилася услід. Шкода, що вона не може досягти зірок. Повітряна кулька, що пливе Молочною Стежкою як послання людства до вищих сил. Так, це було б красиво. Тільки зорі, людські сподівання, вічність в дитячих долоньках - і ніякої геополітики.